Чому ми забуваємо книги, і це нормально
«У мене є така вада — іноді я не можу пригадати навіть основного сюжету книги», — думала я. А виявилося, що це абсолютна норма.

По-перше, не зберігати забагато інформації — це одна з головних функцій пам’яті. Самоочищення, так би мовити. Особливо якщо ви не повертаєтеся до книги бодай думками чи не використовуєте її як навчальний посібник, який розгортаєте знову і знову.
Мозок таким чином звільняє місце для нового. А з тією просто ненормальною кількістю інформації, яку ми отримуємо щодня, він просто нездатний утримувати все. Тому відокремлює те, що вважає найважливішим, а інше просто відходить на другий, третій… план. І, звісно ж, іноді «важливішим» мозок чомусь вирішує залишити якийсь Reels чи короткий ролик на YouTube.
По-друге, ми можемо не запам’ятати сюжет, але емоції, які викликало читання, обов’язково залишаться.
Я впевнена, що ви помічали за собою: береш книгу, яку точно читали, дивишся на обкладинку — і всередині вже є якийсь емоційний відгук. Який саме — залежить від того, що саме ви відчували під час читання. Причому емоції можуть бути пов’язані не тільки із сюжетом книги, а ще й із тим, що відбувалося у вашому житті в той момент. Ну і до того ж ми ж не комп’ютери, щоб складати собі в голову інформацію файлами, потім розкладати її по папках і витягати, щойно знадобиться щось згадати про книгу. Так не вийде. Тим паче, якщо ви читаєте багато книг одну за одною. Без сторонньої допомоги у вигляді книжкових щоденників, записів чи нотаток не обійтися.
Ну а по-третє, ми живемо в постійному стресі. І фізично не можемо бути відданими будь-якій справі на всі 100%. Мозок постійно працює на межі, і його неможливо просто вимкнути одним вимикачем та повністю зануритися в читання. У мене особисто так не виходить, як би я не намагалася. Мені потрібен час, щоб відключитися й повністю бути в читанні. Ось тоді я перестаю помічати час. Але, знову-таки, війна, діти, робота, стосунки, батьки, домашні улюбленці, побут, нескінченний скролінг — усе це вмить забиває голову й накладається поверх прочитаного. Власне, саме так мозок і робить свій відбір: що залишити, а що забути.
Але я не могла залишити все як є. І вирішила розробити для себе систему, яка допомагає мені не втрачати важливі моменти з книг.
1. Замітки прямо в книгах.
Я розмовляю з книгами. Пишу на полях, підкреслюю, малюю, вклеюю стікери, на яких теж пишу. Так, дуже багато людей цього не витримає. Для них книги мають залишатися в первозданному вигляді. Але я до цієї категорії не належу. І я обожнюю читати саме так. Відокремлюючи кожну важливу для мене деталь олівцем, ручкою чи маркером.
2. Відгук одразу після прочитання
Я пишу оцінку та короткий відгук прямо на форзаці або на стікерах, які вклеюю на форзац. Тобто якщо мені потрібно буде повернутися до книги, я легко зможу нагадати собі, про що вона була і що я про неї тоді думала.
3. Рецензія в нотатках в телефоні
Причому іноді — прямо під час читання. Наприклад, якщо є моменти, які дуже привернули мою увагу, або я дізналася щось нове, можу одразу записати це в нотатки.
4. Все нове в нотатках чи Notion
Усе, чого я не знала, — гуглю й зберігаю в тих самих нотатках або в Notion. Цей пункт я впровадила зовсім нещодавно й, так би мовити, поки що тестую. Але вже бачу, що цей спосіб мені дуже підходить. Сюди я додаю все: картини, нові слова, місця, міста, де відбуваються події. На це мене, до речі, надихнула «The Little Book of Lykke», а саме стиль самого видання. Там багато фотографій та ілюстрацій, що значно полегшує мені сприйняття тексту.
Тож я просто перестала сварити себе за те, що забуваю книги. Це не означає, що я читала їх дарма. Бо хороша книга — це не лише сюжет, який ми пам’ятаємо. Це ще й думки, емоції, відчуття та зміни, які вона залишає в нас. А якщо мені хочеться зберегти трохи більше — тепер у мене є для цього своя система.






