Їсти. Молитися. Кохати. Елізабет Ґілбер
Їсти. Молитися. Кохати.
Елізабет Ґілберт
Видавництво Старого Лева, 2025
Кількість сторінок: 416
Моя оцінка: 10/10
Книга, яку я розібрала на цитати. Книга, яку я вже читала, але навіть не пам’ятала про це, тому що тоді просто не потребувала її. Книга, яка стала для мене дзеркалом… Так багато думок, але про все по черзі.
Почати треба з того, що це автобіографічний роман. І тут дуже багато відвертості, дуже «голих» моментів, які зрозуміють лише ті, хто перебуває в схожому стані. Власне, тут Ґілберт ділиться своїм роком подорожей, на які вона наважилася після важкого розлучення з уже нелюбим чоловіком та розставання з уже коханим партнером. Вона подорожує трьома країнами: Італією, Індією та Індонезією. І, як уже зрозуміло з назви, у першій країні вона насолоджується життям і відривається по повній. В Індії живе в ашрамі й налагоджує свій духовний стан. А в Індонезії вже знаходить того самого. (І не тільки.)
Я читала цю книгу. Але, як уже казала, нічогісінько не пам’ятала про неї. Чому? Тому що це було років п’ятнадцять тому. І, відверто кажучи, тоді вона була мені зовсім нецікавою й незрозумілою.
Історія про якусь тітоньку з кризою середнього віку. Я не розуміла ані авторку. Ані її роздуми та пошуки. Ані того, що вона пережила у стосунках із чоловіками. Ані її пошуків Бога.
А от коли сама стала тією самою тітонькою… Зрозуміла: для всього — свій час.
І так, як я зараз насолоджувалася кожною сторінкою, бачила відголоски свого життя та власного досвіду, я не читала вже дуже давно. Напевно, тому що і сама зараз перебуваю в подібному стані.
Коли вже є якийсь досвід. І хочеться якогось контакту з Вищим.
Якщо ви в пошуках розуміння себе, сенсу свого життя та балансу між усім, із чим намагаєтеся щодня впоратися, — вам точно буде доречно прочитати цю книгу. Я, читаючи її, постійно думала, чому не взялася за неї десь років десять тому. Мені здавалосяться, тоді вона була б для мене найдоречнішою.
Але, знову-таки, тоді я найменше думала про баланс між матеріальним і духовним.
Тоді був максималізм. Якщо страждати — то на повну. Якщо кохати — то до безглуздих витівок. І знаєте… це теж був важливий етап.
Але саме зараз завдяки «Їсти. Молитися. Кохати» (та піврічній психотерапії) я витягнула себе з такої глибокої ями, що не бачила навіть найменшого натяку на просвіт.
Тому так, кожній книзі — свій час, свій вік і своє місце в серці (чи поза ним).
