“Не озирайся і мовчи”, Макс Кідрук

Не озирайся і мовчи

Макс Кідрук

Видавництво: Книжковий клуб “Клуб сімейного дозвілля”

Уперше опубліковано: 2017

Моя оцінка: 9/10

Жодні страждання не забезпечать вічного життя.

Сюжет

14-річний Марк стає свідком декількох суїцидів, скоєних його однолітками. Причина яких невідома, і чому таке співпадіння (чи співпадіння) сталося – також. Він – не є душею компанії, та й взагалі у нього немає друзів, але він пречудовий розумний хлопчик. Який живе із своїми батьками та дідусем. Дідусь, до речі, є як не найближчою людиною для нього. А все через любов до науки. Яку і привів до хлопця саме дідусь. А от з одноклассниками відносини не складаються взагалі. Але одного дня одноклассниця Соня розповідає йому про існування того, до чого його науково-спрямований мозок був взагалі не готовий. До існування потойбічного світу. Причому, в неї є прями докази існування цього. І Соня не забарилася запропонувати Маркові спробувати переконатися самому.

Як сприйме це Марк? Чи повірить він подружці? Чи зможе сприйняти те, що 100% заперечує наука, якій він так довіряє? Чи, можливо, все ж таки захоче все перевірити, та переконатися в тому, що іноді бувають виключення з правил?

Мої враження

Почну з того, що мені ДУЖЕ сподобалося ЯК пише Кідрук. Це була перша книга автора, з якою я з ним познайомилася і я була дуже приємно вражена. Тим, як йому вдається описати та передати емоції його персонажів, ти, як читець, їх реально переживаєш на собі, при чому, не награно та штучно, а реально. Коли Марк потрапляє в ту чи іншу ситуацію, неможливо не проявляти емпатію та не співчувати чи то не радіти за нього. 

І це стосується не лише хлопця. З іншими героями те ж саме, зокрема з Сонею. Життю дівчинки не те, щоб не позаздриш, а хочеться її обійняти, захистити, сховати від усього світу 😔. Для мене це є дуже (якщо не НАЙ) важливим в книгах. 

Та й на моторошні відчуття також Кідрук виводить дуже легко (особливо, сцена в ліфті, коли Марк вперше до нього потрапив, – то взагалі 😨😱😰).

І навіть не дивлячись на те, що в романі ДУЖЕ багато науки, наукових фактів, експериментів, фізики, астрономії тощо, що мені вкрай не подобається, і читати таке ну дуже нудно, ось саме письменницька майстерність нашого співвітчизника робить свою справу, і навіть ці пассажі читаєш із задоволенням (ну майже 🙄). Хоча, якщо їх було б трішечки менше, як на мене, було б краще. Але нехай. Тим паче, що деякі були взагалі не мали ніякого відношення до сюжету книги і ніяким чином не впливали на розвиток подій.

Роман дуже сумний – забагато булінгу, несправедливості, жорстокості і дитячої, і до дітей. Багато моментів, які взагалі в голові не вкладаються. Але, тим не менш, вся історія логічна. Все, що там відбувається – має свою логіку. І розумієш, що Марка і змусило вдіяти саме таким чином те, що він зневірився у світі. В людях, в ставленні до нього, на яке він і не заслуговував, в принципі. Але тим не менш… Саме через це історія має розвиватися саме так. А кінцівка – то є ідеальне завершення усієї історії, взагалі.