Навіщо перечитувати книги
Перечитувати книгу — це не про марну витрату часу. Це не про “можна було б іншу книгу прочитати, навіщо повертатися назад до тієї самої”, як колись мені задали саме таке питання. Це більше про рух углиб себе.
Коли ми читаємо книгу вперше, ми лише знайомимося з нею поверхнево і дізнаємося, що сталося у фіналі. Нас веде сюжет, інтрига, зацікавленість характерами персонажів, їхніми стосунками, ролями в історії; важливо скоріше дійти до кінця.
А от коли перечитуємо, тут відбувається найцікавіше — звертається увага на те, чого ми не помічали раніше. На ті моменти та події, які близькі нам у той чи інший період життя. Наприклад, при перечитуванні роману вшосте “Ті, що співають у терні” Коліна Мак-Каллоу 2 роки тому, я вперше, мабуть, звернула увагу на стосунки між Фіоною (мамою) та Меґґі (донькою), та між Меґґі та її дітьми. Аналізувала, чому саме так вона ставилася до сина і чому інакше до доньки. Що сприяло саме таким стосункам “мама-дитина” в цій книзі. А чому? Тому що я сама стала мамою. Ця тема стала для мене на тому етапі важливішою за заборонене кохання та страждання Меґґі та Ральфа.
Минулого року я вже перечитала 2 романи: “Колекціонер” Джона Фаулза та “Зимове сонцестояння” Розамунди Пілчер. Перший через те, що це одна з моїх улюблених книг, а другий через те, що не памʼятала сюжету взагалі. Я взагалі лише на середині книги зрозуміла, що з нею знайома. Тому що читала її в період, коли гналася за цифрами прочитаного, а не насолоджувалася процесом.
До того ж під час перечитування є дуже важливим той факт, що ми знаємо фінал, ми знаємо, чого очікувати від того чи іншого персонажа, розуміємо, чому він учинив так чи інакше, тому дозволяємо собі зупинитися на якихось дрібницях, реченнях чи словах, які торкнулися нас саме в теперішній час. Та й узагалі перечитування — це не про кількість та швидкість, а про якість. Якість читання, глибину усвідомлення та насолоди.
Ще однією причиною для перечитування, особливо у важкий та стресовий для психіки період, є наша потреба в опорі. Для мене це взагалі як чарівна пігулка: якщо я занурююся на ментальне дно, я одразу беру якусь уже знайому і кохану книгу. Навіть декілька сторінок, чи розділів, чи виділених моментів працюють як ліки. А все тому, що знайомі книги працюють як безпечний простір. Нам усе відомо, лякатися чи перенапружуватися немає від чого, тому це ідеальний варіант у моменти втоми, змін, нестабільності. Та й добре допомагають боротися з “нечитаєм”. Тому що іноді просто не хочеться братися за нову історію, коли не розумієш, сподобається вона тобі чи ні. Зможеш ти її зрозуміти чи ні. Саме тоді допомагають старі друзі. Причому це стосується як книг, які подобаються, так і навпаки.
Причому перечитування книг, які не знайшли відгуку раніше, набагато цікавіше. Досвід, який прийшов із часом, минувшим між попереднім прочитанням, може позитивно вплинути на сприйняття книги. І, читаючи вдруге чи втретє, героїв та їхній шлях чи письмо автора можна оцінити зовсім по-іншому.
Ну і наостанок, перечитування книги — це спосіб виміряти власний шлях. Книга стає маркером саме ваших змін. Те, що ми бачимо в ній зараз, говорить не тільки про текст, а і про нас, наш внутрішній стан та зміну поглядів.
Ну і завжди дуже приємно повертатися туди, де слова та дії вже знайомі, але сенси — щоразу інші.
Мій список для перечитування:
- Всі книги про Гаррі Поттера
- Цикл “Цвинтар забутих книжок”, Карлос Руїс Сафон
- “Мартін Іден”, Джек Лондон
- “Над прірвою у житі”, Джером Девід Селінджер
- “Кобзар”, Тарас Григорович Шевченко
- “Острів Дума”, “Мізері”, “Мертва зона”, Стівена Кінга
- «Франкенштайн, або Сучасний Прометей», Мері Шеллі
- “Аліса в Країні див”, Льюїс Керролл
Є сильне бажання перечитати їх саме в цьому році.
